Гоголя 19 махачкала что за клиника
Адрес: Махачкала. Махачкала, ул. Гоголя, 34 Телефон: (8722) 78-13-33 Часы работы: пн-сб 09:00-19:00
«. да. Перед Гоголем должно благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям. Наш Гоголь — истинный ведатель сердца человеческого. Самый мудрый философ! И самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним как перед человеколюбцем!»
Т. Шевченко (з листа до Варвари Рєпніної)
Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня (1 квітня) 1809 року на Полтавщині у містечку Великі Сорочинці . неподалік від Василівки, де знаходився родовий маєток Гоголів-Яновських. Він був старшим сином небагатих поміщиків Василя Опанасовича і Марії Іванівни. Однак «рідним гніздом» називав Гоголь Василівку (нині — Гоголеве) — батьківський хутір у Ширацькій волості Миргородського повіту. Саме сюди з Сорочинців, майже через два місяці після народження, привезли малого Микошу батько з матір'ю.
Батько письменника, В. О. Гоголь-Яновський
Мати письменника, М. І. Гоголь-Яновська
У цьому реальному Петербурзі дуже швидко загинула його мрія, про яку Гоголь писав ще у шістнадцять років: «. я пламенел неугасимою ревностью сделать жизнь свою нужной для блага государства, я кипел принести хоть малейшую пользу». Користь звелася до посади писця в одному департаменті, потім — в іншому. Життя у Петербурзі виявилось дуже дорогим, довелось навіть відмовитись від найкращого задоволення — театру. Ще більше Гоголь помилився, розраховуючи на швидку чиновну кар'єру. І балуваний матір'ю Микоша, який звик ні в чому собі не відмовляти, почав відчувати усі незручності безгрошів'я. Після трьох місяців перебування у Петербурзі він скаржиться рідним, що живе на четвертому поверсі, відмовляється від усяких задоволень і «не франтить, як було дома», а має тільки пару чистого одягу для свят та халат для будня. Але Гоголь був наполегливим, і у 12-му номері «Сына Отечества» було надруковано без підпису його вірш «Італія». Символічно, що саме Італія стала для письменника другою батьківщиною. Підбадьорений цим, поет-початківець під псевдонімом Алов видав, уже за власний кошт, велику поему «Ганс Кюхельгартен», написану ще у 1827 році . Але схвальних відгуків вона не отримала: хто просто промовчав, хто нищівно розкритикував. Невдалий поет разом із своїм служкою оббігали всі книжкові лавки, зібрали всі екземпляри злощасного твору і спалили у номері готелю. Спробував Гоголь пошукати щастя і на театральному поприщі, де він колись почивав на лаврах. Але й тут його самолюбству завдали жорстокого удару. На прослуховуванні у директора театрів князя Гагаріна на Гоголя напала така непевність, що він абияк прочитав свою роль — і був визначений нездібним до театру! Уражений та принижений Гоголь сів на пароплав і відбув за кордон до німецького міста Любек. У листі до матері він написав, що втікає від нерозділеного кохання. Але це була неправда. Перший раз він тікає від себе, і, можливо, саме з цієї втечі, цього першого «самоспалення» починається справжня доля великого письменника Миколи Васильовича Гоголя. Тільки-но ступивши на німецьку землю, Гоголь одразу зрозумів, що взятих із собою грошей явно не вистачить. Він повернувся до Петербургу — на четвертий поверх на Міщанську. Але у його житті почали відбуватися зміни — указом Правлячого сенату 3 червня 1830 року Гоголь затверджений у чині колежського регістратора, а 10 липня стає помічником столоначальника . Сам Жуковський, покровитель молодих талантів, приймає участь у його долі. Певний час Микола Гоголь збирався розпочати кар'єру вченого-історика та мріяв про місце професора у Київському університеті. Він навіть розпочав роботу над «Историей малороссийских казаков», проте вона виходила у нього надто емоційною, що викликало критику з боку академічного середовища. У 1831 році спалахнуло щось дивне, незвичайне, що змусило весь російський читацький світ весело розсміятися. Адже читачі не знали, що Пасічник Рудий Панько, від імені якого були написані «Вечори на хуторі біля Диканьки», — і є той самий безпомічний поет Алов, що випустив два роки тому свого невдалого «Ганса. ». У російську літературу прийшов інший автор — зі своїм внутрішнім світом і ладом, своєю ментальністю і власними уявленнями про світ і людей у ньому. Усі одразу закохалися в автора цих веселих, чарівних, «духмяних» повістей, і сам Пушкін нагородив «Вечори. » похвальним словом. У житті Гоголя відбувається дуже важлива для нього подія — знайомство із Олександром Сергійовичем Пушкіним . про яке він мріяв ще навчаючись у Ніжинській гімназії. Знайомство переросло у дружбу. Цілі вечори і ночі проходили у жвавих гарячих бесідах, кожен знаходив у іншому і довірену особу, і порадника у сокровенних планах. У цей же час трапилося ще одне незвичайне перетворення: назавжди зник веселун Пасічник Рудий Панько, а замість нього з'явився відомий письменник, який назвав нарешті своє ім'я. І це коротке та дзвінке «Гоголь» (замість довгого родового Гоголь-Яновський) було поставлено під творами, які все більше і більше дивували публіку. Читачі хотіли сміятися, а цей Гоголь почав розповідати щось зовсім інше і по-іншому. Були смішні і водночас сумні «Старосвітські поміщики», героїчний «Тарас Бульба», зовсім страшний «Вій», було вже і щось нове: «Ніс», «Невський проспект», «Записки божевільного», «Портрет», «Шинель».
Могила Миколи Гоголя на Новодівичому кладовищі, м. Москва
У 1835 році письменник розпочав роботу над «Ревізором». А вже наступного року читає комедію у Жуковського. «Пушкінський гурток» із захопленням зустрічає «Ревізора», однак чиновно-політична братія була обурена «фарсом», в якому вбачала сатиру на всю самодержавну систему. Перелякана цензура заборонила твір. Але завдяки клопотанням Жуковського, князя Вяземського, графа Вієльгорського «Ревізор» одержав «височайший дозвіл». Комедію поставили у Петербурзі і Москві — всюди фантастичний успіх. Але вистачило й обурливої реакції. Ні Пушкін, ні будь-хто інший не змогли розрадити Гоголя, і він знову мчить за кордон — і цього разу на цілих три роки. Письменник багато подорожує: Швейцарія, Франція, Італія. Саме Італія стала для Гоголя другою батьківщиною, бо була дуже схожа на першу — Україну. Весь цей час письменник із натхненням працював над першим томом «Мертвих душ» — книгою, яку він вважав своєю головною. Гоголь везе свій твір на батьківщину, де із «розпростертими обіймами» його зустріла державна цензура. Після важких для письменника переробок найулюбленіших сторінок «Мертві душі» все ж таки вдалося видати, але цього разу Гоголь вирішив не чекати реакції читацької публіки. 21 травня 1842 року у продажі з'явилися перші екземпляри першого тому, а 5 червня Гоголь знову від'їхав за кордон. Наступні десять років одна людина і весь світ не могли примиритися одне з одним. Гоголь був дуже нещасливий. Він хотів стати іншим, хотів писати інші книги, але весь цей час болісно писав другий том «Мертвих душ» — писав, кидав, знов писав. Письменник видав книгу, через яку від нього відвернулися друзі, — «Выбранные места из переписки с друзьями», що містила благонамірені повчання. Гоголь почав просити пробачення, повернувся додому, багато молився, звинувачував себе у духовній недосконалості, ціною надлюдських зусиль завершив другу частину «Мертвих душ». Зрештою письменник підпадає під воістину гіпнотичний вплив отця Матвія, який вимагає від нього відректися від Пушкіна, вважаючи його грішником та язичником. Останнє побачення Гоголя із отцем Матвієм мало шалений вплив на його передсмертний настрій. Микола Васильович обклав себе книгами духовного змісту, покинув літературні заняття, ретельно став вивчати церковний устав і все більше говорив про смерть, а потім взагалі відмовився від їжі. Лютневої ночі близько третьої години він покликав свого хлопця-служника, надягнув плащ і зі свічкою в руках пішов до каміну. Попросив хлопця подати портфель, вийняв звідти зв'язку зошитів, поклав в піч і підпалив свічкою, не зважаючи на благання хлопця не робити цього. Коли останні блакитні вогники пробігли по чорних тліючих аркушах, письменник заплакав, поцілував хлопця і сказав. «Негарно ми зробили, недобре діло». Так зник у вогні другий том «Мертвих душ», а з ним і останнє, що ще тримало Гоголя на суворій і незатишній землі. Вранці 4 березня за новим стилем 1852 року славетний українець, великий російський письменник Микола Васильович Гоголь помер.
Бібліотека рекомендує «Геній родом з України». Індивідуально-рекомендаційний список літератури для учнів 5-10 класів, присвячений видатному прозаїку, драматургу, критику Миколі Гоголю
Творчество Николая Васильевича Гоголя (1809-1852) укладывается в тридцатые годы. В последнее десятилетие жизни (1842-1852) ни одного законченного художественного произведения он не создал. Если современник Гоголя Лермонтов поднимался над своим временем в поисках идеала, то Гоголя опускался в его глубины. Так, оба аналитики, они по-разному представляют это особое десятилетие русской литературы.
Творческая судьба Гоголя считается счастливой: все произведения его были опубликованы при жизни, ни одно не обошла критика. Гоголя называют первым профессиональным писателем в девятнадцатом веке. Что касается личной жизни, назвать ее счастливой или удачной в житейском смысле вряд ли можно. Чувство сильной любви не испытал ни разу и счастлив, ибо она подкосила бы мой слабый организм, - признавался Гоголь. В его жизни не было ни Лауры, ни Беатриче, ни даже Натальи Гончаровой (Луначарский). Но Гоголь смысл своей жизни видел только в творчестве.
На российских просторах у Гоголя не было ни своего дома, ни квартиры, где бы он жил относительно долго. Вся жизнь - в дороге или в чужих домах.
Весной 1993 г. выдающиеся писатели и ученые Д. Лихачев, С. Аверинцев, В. Астафьев, А. Битов, Ф. Искандер, Б Ахмадулина обратились с призывом отдать законную дань памяти гения России: Мы убеждены, что вопрос, который хотим поднять в этом письме, и сейчас - в дни отчаянных попыток России спастись и выжить - имеет для нее не последнее значение. В России нет ни одного музея Гоголя. Он единственный русский писатель, который не имеет посмертного пристанища в своем отечестве.
Родившийся и выросший в центре малороссийских земель, безусловно впитавший и знавший национальную украинскую культуру, Гоголь никогда не писал на украинском языке. Тем не менее, украинцы считают Гоголя своим национальным писателем. Особое отношение к его творчеству в русской литературе, в историческом развитии которой выделяются два направления: пушкинское и гоголевское. Причем утверждение гоголевского пути происходит уже при жизни Гоголя статьями Белинского. Затем Чернышевский выделит гоголевский период, а Достоевский произнесет хрестоматийную фразу: Все мы вышли из гоголевской Шинели.
Оценка гоголевского творчества всегда была лакмусовой бумажкой критической мысли. В разные периоды в Гоголе подчеркивали наиболее удобное, объявляя это наиболее ценным. В Гоголе стараются увидеть не только гениального художника слова, окруженного тайнами творческими и биографическими, но и одного из первых русских философов, мучительно отыскивающего истину. Современность его творчества отчетливо ощущается сегодня.
Новая волна внимания к Гоголю связана с возможностью сказать о нем правду, обратиться к произведениям забытым, т. е. просто не издававшимся, опубликовать хранящиеся, неизданные архивные материалы (см. например: Лестница, возводящая на небо. Неизвестный автограф Н. В. Гоголя //Литературная учеба, 1993, N1).
Современникам Гоголя личность писателя часто представлялась таинственной и необъяснимой. Такое впечатление возникало из-за сложности и противоречивости его характера, присущей скрытности, в результате чего мотивы поступков, истоки настроения, вся его внутренняя жизнь оказывались, не ясны для окружающих. Необычной была и литературная судьба: широкий резонанс, который имели все произведения, начиная с Вечеров. , появление Выбранных мест из переписки с друзьями - книги, поразившей несходством с предыдущими произведениями, судьба второго тома Мертвых душ, распространившееся в списках Письмо Белинского, за чтение которого отправляли в ссылку (Достоевский).
Смерть Гоголя потрясла общество. Ушел художник, не досказав своего слова (Аксаков). Это была натура особливая, которая по кончине сделалась еще таинственнее и еще мудрее для уразумения, чем была при жизни, и которую судить простою меркою, по обыкновенным нашим понятиям, нельзя и не должно (М. Погодин). По словам И. С. Тургенева Эта страшная смерть - историческое событие - понятна не сразу это тайна, тяжелая, грозная тайна.
XX век внес в понимание личности и творчества Гоголя свои акценты (Розанов, Мережковский). С позиций религиозного философа оценивает Гоголя Д. Андреев: Задача, которую предчувствовал Пушкин, которую разрешил бы, вероятно, к концу своей жизни Лермонтов, встала перед Гоголем с исключительной жгучестью. Ему был дан страшный дар - дар созерцания изнанки жизни и дар художественной гениальности, чтобы воплотить увиденное. Гоголь - это первый гений русской литературы, внесший и утвердивший эту русскую литературу на высоту духовной водительницы общества, учительницы жизни, указательницы идеалов. Сделать так, чтобы Россия осознала свое несовершенство, неприглядность своей жизни - задача, которую, считает Д. Андреев, Гоголь выполнил. Эта идея перекликается со словами Чернышевского о роли Гоголя в русской литературе и жизни.
Но в последние годы жизни Гоголь к той же задаче обращается иначе - не системой художественных образов и открытий, а словом проповедника и публициста. Так в русской литературе начинается ее откровенно учительный путь. Пребывание на нем Гоголя совпадает с духовным кризисом. Через три десятилетия то же случится с Л. Толстым.
Источники:
Следующие больницы:
23 ноября 2024 года
Комментариев пока нет!